У будівлі міськради в Києві – доволі цікава історія. Спочатку архітектори планували побудувати грандіозну споруду на 22 поверхи, увінчану шпилем. Але в результаті з’явилася скромніша, хоч і велика 10-поверхова будівля, зведена в найкращих традиціях урядових радянських висоток. Далі на kyivyes.
Святе місце порожнім не буває
У столиці знає кожний, що на вул. Хрещатик, 36, знаходиться головний адміністративний будинок Києва – міськрада, або міськадміністрація. Традиційна старовинна ратуша з годинником та шпилем – будівля магістрату – колись існувала на Подолі, але на початку 1800-х років згоріла і була розібрана. Голови міста на той час планували звести нову ратушу там же, за пам’ятником Григорія Сковороди, де зараз знаходиться сквер, але на проєкт ніколи не вистачало грошей.
До Другої світової війни на правій стороні Хрещатика поруч із ЦУМом, між вулицями Прорізною (тоді Свердлова) та Богдана Хмельницького (на той час Леніна), розташовувався Старий пасаж зі знаменитим кінотеатром Шанцера та готель «Бель-Вю».
Старий пасаж мав славу історичної цінності, яскравим зразком стилю «київського ренесансу», він був побудований у 1871 році за проєктом архітектора Георгія Весмана. Будова складалася з двох однакових триповерхових домів: тут розташовувався улюблений киянами кінотеатр Шанцера (при Радянщині – «Перше Держкіно»), а також магазини, кафе, ресторан – люди із задоволенням проводили тут час.
У війну радянські командири, які відступали з Києва під натиском фашистів, підірвали частину будівель на Хрещатику: Старий пасаж та готель «Бель-Вю» сильно постраждали та відновленню не підлягали.
Урядовий будинок по-радянськи
Після війни в рамках плану відновлення та забудови зруйнованого Хрещатика та інших головних вулиць Києва з’явився помпезний урядовий будинок міськради. Його зводили протягом шести років, в 1952-1957 роки, під керівництвом архітектора Олександра Малиновського. Нікому на думку не спадало назвати його мерією або ратушею, настільки він був монументальним і по-радянськи урядовим!
Проєкт зазнав змін: попередні шикарні варіанти висоток зі шпилями були відкинуті – замість них з’явилася помпезна 10-поверхова споруда в класичному стилі, з рівним масивним карнизом.
Перші три поверхи були декоровані червоним гранітом, три входи були прикрашені високими арками. Інші сім поверхів були викладені бежевою керамічною плиткою та декоровані пілястрами з візерунками. Деякі вікна будівлі між пілястрами симетрично були прикрашені ліпниною. А в самому центрі красувався герб радянської республіки Україна, демонтований у роки незалежності.
Вийшло по-радянськи багато, і що важливо – у стилі інших урядових будівель тієї пори, що будувалися у кожному великому місті тодішнього Союзу. Сам будинок мерії досить ефектно вписався в загальну низку споруд Хрещатика за допомогою масивних арок. Загалом, споруда справляла монументально-урочисте враження.
Спочатку перед будівлею планували поставити трибуну та фонтан. І хоча ці деталі загальної композиції будівлі були відкинуті, напередодні травневих та листопадових свят тут споруджували невелику трибуну. Партійні мужі Києва зустрічали тут громадян, які організовано крокували з Хрещатика у бік Бессарабки. Але до 60-річчя революції 1917 року реконструювали головну площу Майдан Незалежності (тоді Площу Жовтневої революції), і громадяни вже йшли від Бессарабки на Майдан. Тоді ж і з’явився популярний жарт, що 60 років кияни йшли не в той бік.
Мерія у наш час
Цікаво, що саме тут перед будівлею київської міськадміністрації вперше замайорів синьо-жовтий прапор 24 липня 1990 року о 19.00. Ця подія мала велике значення для всіх українців, так було ознаменовано новий розділ в історії нашої країни.
Зараз 10-поверхова будівля міськадміністрації вже не здається такою грандіозною та величною. І звичайно, турбулентні політичні події не оминають і цю споруду, де засідають вершителі доль столиці.
Наприклад, у Революцію Гідності тут ховалися мітингувальники, потім розташовувався госпіталь для поранених. А після широкомасштабного вторгнення ерефії міськрада набула статусу військової адміністрації.