Бути мером столиці України – це завжди велика відповідальність. Адже треба бути зосередженим на розвитку міста і завжди намагатись впровадити щось нове. На цій посаді за всю історію Києва було багато людей. І бізнесмени, і богослови і шпигуни та навіть контрреволюціонери. Кожен з них зробив свій вагомий внесок в розвиток та культуру міста. Хто і як саме, згадуємо разом далі на kyivyes.
Перший мер
Першого міського голову назначили одразу після ліквідації Магдебурзького права в 1835 році. Вибори виграв російський купець, на ім’я Парфентій Дегтярьов. Але сталася жахлива трагедія, дуже раптово мер Києва помер від застуди. Йому був 41 рік.
Відзначитись якимись глобальними справами він не встиг, але його прізвище досить часто згадується в управлінській документації. Це пов’язано безпосередньо з його сином Михайлом. Адже він регулярно жертвував великі кошти на відбудову чи нове будівництво інфраструктурних об’єктів. Також брав активну участь в соціальних проектах, таких як будівництво лікарень та дитячих будинків для сиріт. Навіть був меценатом Політехнічного інституту, студентам, які добре навчались виплачував стипендії.
Так склалось, що Михайло не мав власних дітей, тому всі свої статки заповів місту. Цей вчинок, дуже сильно здивував киян, адже увесь час Михайла вважали досить жадібним. Єдине, про що він наголосив в своєму заповіті, щоб всі гроші були витрачені на благодійність.
Після його смерті Київ отримав нерухомість, загальна вартість якої 2,5 мільйони карбованців. А також 2 мільйони у вигляді цінних паперів та готівкою. Київ віддячив своєму щедрому меценату і на його честь було названо вулицю Дегтярівську в Шевченківському районі.
Мости, університети і сади
Наступним мером Києва став Іван Ходунов. До речі, на цю посаду містяни обирали його 5 разів. Через деякі особисті обставини, він двічі відмовлявся від посади, але з 1838 по 1853 роки все ж таки погодився керувати Києвом. Іван киянином не був, він мав успішний бізнес тут, а сам був уродженцем Ярославської губернії. Спочатку він займався торгівлею квасом, потім побудував та запустив свічковий та миловарний заводи. Згодом навіть відкрив маленькі магазинчики в найпрестижніших районах міста. Треба звернути увагу, що в той період мати статки та отримувати дохід від власного бізнесу було дозволено, тому бізнес ховати за родичами потреби не було. Головним правилом було тільки ділитися. Ходунов ділився, до того є йому допомагали генерал-губернатори Фундуклей та Бібіков.
Під час керування Ходунова Київ дуже сильно змінюється. Починається велике будівництво головного корпусу університету Святого Володимира, сьогодні це університет імені Шевченка. Кількість факультетів зростає, від цього збільшується і кількість студентів. Щоб розширити наукову базу закладається Анатомічний театр, Астрономічна обсерваторія і Ботанічний сад.
Ходунов також приклав руку до будівництва великого ланцюгового мосту через Дніпро, на жаль він не зберігся до нашого часу. Його маленька срібна модель була представлена на виставці у Лондоні.
Переселення «народів»
Що цікаво, що в кріслі київського мера встиг посидіти і представник династії уральських промисловців. Павло Демидов навіть отримав звання почесного мешканця Києва. Але запам’ятався Павло Демидов не за це. Він доклав руку до масштабного розквартирування міських служб.
Частину міських служб він переселив у спеціальну садибу, яку спеціально було придбано для цієї мети. А для депутатів навіть було збудовано окрему будівлю на Хрещатику.
Заробітчани, які стали мерами
До Києва досить часто приїздили різноманітні російські купці. Оскільки Київ давав хорошу можливість розширення власного бізнесу. Тому міські голови як правило були з купців. Але вже в кінці 19 століття на посту мера побував і німець і грек.
Першим представником іноземної касти на посту мера був професор університету Святого Володимира Густав Ейсман. Він був на цій посаді двічі. Але запам’ятався містянам завдяки створенню кредитуванню. За його ініціативи було створено Товариство взаємного кредиту. Основна система роботи цього товариства була в тому, щоб видавати кредити бізнесменам під будівництво житла.
Наступником Ейсмана став грек, Іван Толлі. Його родина була досить заможною і проживала в Одесі. Основний бізнесовий напрямок – це алкоголь. Тогочасна преса не дуже ласкаво відгукувалися про Івана. Його вважали самозакоханим та грубим. Як не вмів поводитись і завжди мав кріпке слівце. Але для киян все ж таки одну хорошу справу зробив – у 1859 році відкрив пивний завод по вулиці Жилянській.
Коли він вирішив стати мером, він продав свій пивний бізнес. І хоч його не дуже сприймало суспільство, але Толлі був прихильником помірного навантаження на бізнес, тому досить часто і досить хороші суми жертвував на будівництво та відновлення лікарень.
Безгрішні мери
Коли Київ виходить на новий рівень розвитку, в місті з’являються електричні ліхтарі і телефонний зв’язок. Для комфорту киян з’являється електричний трамвай, а також облаштовано річкову гавань. В той самий час в Києві просто будівельний бум, починаються активні інвестиції в будівництво житлових будинків в столиці. Не дивно, що в центрі як гриби з’являються прибуткові будинки. В цей період до влади приходить Степан Сольський. На цій посаді він пробуде аж 13 років. Сам Сольський живе у маленькому будиночку і не вимагає для себе величезних замків.
Степан був доктором з богослов’я, і регулярно публікував свої роботи в місцевій пресі. Чесний, не багатий, але справедливий і порядний. Так про нього говорили його колеги. Він завжди особисто вивчав всі проекти, які були запропоновані для покращення міста. Обов’язково перераховував всі кошториси тощо. В цей же період в Києві ситуація санітарно-епідеміологічна досить складна. Велика кількість людей хворіє, частина з них помирає від інфекційних хвороб. Тоді Сольський бере під контроль проект каналізації в Києві. До речі, саме за його ініціативи в Києві відкривається Перше товариство пожежників.
Звісно не забував Степан і про духовний розвиток міста. Будується Володимирський собор, приміщення для театру і музею. Відкривається пам’ятник Богдану Хмельницькому.
Під час правління Степана, місто витрачає велетенські гроші на навчання мешканців. Велика кількість навчальних закладів різного ступеня утримуються коштом міського бюджету.
Преса любить Степана Сольського, пошуки хоч якоїсь підозрілої речі в його біографії марні. Тому вони придумують для мера прізвисько – Поважай Поважайович.
Коли Сольський помер, проводжати його в останню путь пішло все місто. А преса писала, що з життя пішов один з найкращих синів Києва, а також справжній батько всіх киян.
З приходом більшовиків всі обов’язки міського голови забирає на себе голова міської ради. Але на жаль під час більшовицької влади, перспектива бути мером Києва була не привабливою. Адже арешт або розстріл не сильно приваблюють. Були навіть випадки самогубства.
Незалежні мери Києва
Коли Україна виборола свою незалежність постало питання про розподіл влади між міською владою та головою місцевого самоврядування. Повернулась посада мера аж у 1997 році, яку зайняв Олександр Омельченко.
Запам’ятався він всім киянам своєю фірмовою стійкою на руках в мерії в 1999 році.
Його наступник Леонід Черновецький, в народі просто Льоня-Космос запам’ятався своїми дивними ідеями. Наприклад одна з його ініціатив була в тому, щоб закріпити за кожним урядовцем тварину з київського зоопарку. А сам пообіцяв вітати чотирилапого друга з усіма святами особисто. Згодом слідча комісія звернулась МОЗ з прохання провести експертизу на психіатричне здоров’я.
Після Леоніда до влади прийшов Олександр Попов, але в 2013 році його було відсторонено, через звинувачення у причетності до збройного розгону Євромайдану.
З 2014 року пост мера Києва належить Віталію Кличко. Величезну популярність йому принесли не боксерські досягнення, та розвиток міста, а його постійні комічні обмовки. З часом він сам почав посміюватись зі своїх обмовок, але вони й досі у всіх на устах і стали вже національною спадщиною.