Столиця України настільки ж прекрасне місто, наскільки й небезпечне. Впродовж історії Києва було багато прекрасних, щасливих та гарних подій. Але попри це злодійський світ яскраво прогресував завжди та, так би мовити, йшов у ногу зі своєю епохою. Київ – місто, що повне таємничих закамарків, які губляться поміж кам’яних джунглів. Далі на kyivyes.
Будинок контрактів
Контрактовий будинок є однією з архітектурних пам’яток Контрактової площі, розташованої на Подолі в Києві. Назва будівлі, як і всієї площі, походить від слова “контракт”. Це і не дивно, адже тут щорічно проходив Міжнародний контрактовий ярмарок, де київські торговці підписували угоди. Це легко пояснюється тим, що Контрактова площа розташована поблизу Київського порту, основного джерела імпортних та експортних постачань. Перші підрядні збори з’явилися в кінці XVIII ст. Вони відбувалися в будинку магістрату чи ратуші, що розташована на площі поряд з нинішнім Контрактовим будинком. Між 1800 і 1811 роками зустрічі проводилися в Старому Контрактовому будинку, який був побудований спеціально з цією метою. Проте цю стару дерев’яну споруду, як і більшість інших будівель Подолу, знищила пожежа 1811 року. Тому був побудований сучасний Контрактовий будинок – він став головним центром Київського контрактового ярмарку.
То що ж пов’язує цю настільки важливу споруду зі злодійським світом Києва? Та те, що укладання контрактів у ньому відбувалося лише на другому поверсі. За офіційними даними на ньому розташовувався концертний зал, що дійсно було так, але разом з цим там були також кабінети, в яких торговці й підписували контракти. Що ж відбувалося на першому поверсі? Повна розпуста та беззаконня: бізнес борделів та казино процвітав. Величезні ставки, секс, наркотики – ось чим дійсно славився Контрактовий будинок. Багато відомих осіб побувало там: Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак, Адам Міцкевич та інші видатні особистості того часу. Будинок контрактів продовжував свою роботу аж до 1917 року, допоки не відбувся жовтневий переворот.
Київські банди у 1990-х роках
У 90-х Київ жив повністю за бандитськими законами. Для того, аби досягти чогось у житті потрібно було мати ніяк не освіту, розум та знання, а пістолет в кишені, тюремний стаж та підтримка побратимів з цього ж місця. Після отримання Україною незалежності, влада країни була дуже хитка та нестабільна. У 1990-х було можна все, але не для всіх. Послаблення державної влади, зародження ринкової економіки та безладні амністії заклали основу нового соціального класу в Україні: організованих злочинних угруповань (ОЗУ). За даними тогочасної поліції приблизно 6000 киян були учасниками банд та злочинних організацій і всі вони тримали столицю в постійному страху. Тогочасні бандити намагалися добитися визнання та популярності в різних сферах: від естради до політики. Багато кримінальних авторитетів того часу були спіймані та посаджені до в’язниці, або ж взагалі вбиті за свої злодіяння. Дехто ж зміг вийти з того періоду переможцем і нині ми знаємо цих людей як великих бізнесменів або політичних діячів.
Вбивство Чорновола
В’ячеслав Чорновіл – політик і публіцист з непростою долею, який провів 14 років у засланнях. У 1991 році він балотувався в президенти, але програв вибори, тому вже в 1999 році планував знову спробувати податися у президенти України. Близько опівночі 25 березня 1999 року Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули в ДТП. Повертаючись до Києва з Кіровограда (нині Кропивницький), на 5-му кілометрі траси Бориспіль-Золотоноша автомобіль Toyota Чорновола зіткнулася з навантаженим зерном “КамАЗом”, який розвертався на дорозі.
Соратники політика розповіли, що після аварії він залишився живий, але його били кастетом по голові та помер він саме від цього. У 2011 році прокуратура ексгумувала тіла Чорновола та його водія, не повідомивши родичів. У відомстві вказали, що під час огляду травм, не пов’язаних з аварією, виявлено не було.
У ГПУ (Генеральна прокуратура України) пообіцяли створити у справі слідчо-оперативну групу та розслідувати його за статтею “умисне вбивство”. Чорноволу на той час був лише 61 рік.
“Нічні серійники”
На території Києва в період з 1991 року по 1996 рік було скоєно серію вбивств. Жертвами були одинокі чоловіки віком від 35 до 45 років, які здебільшого проживали у приватному секторі. Для своєї “роботи” вбивці використовували мисливську рушницю 16-го калібру та холодну зброю (хоча це не зовсім так, адже у цьому випадку це просто позначення для приблизного розуміння знаряддя вбивства, бо рани були зроблені різноманітними ножами: від кухонних до мисливських, викрутками чи шилом). Маніяки обирали своїх жертв абсолютно випадково, та настільки, що тодішня міліція не одразу змогла пов’язати всі ці смерті у серію. Маніяками виявилися Володимир Кондратенко та Владислав Волкович – звичайні громадяни, які іноді навіть допомагали слідству. Завдяки ЗМІ вони відомі як “нічний серійник”, адже на їх руках кров щонайменше 16 осіб (це цифра, яку довели слідчі, вбивці ж зізналися у мінімум 20-и вбивствах). Обидвоє чоловіків були з нещасливих родин, були безробітними та прийшли до геніального плану – стати професійними кілерами, а всі їх жертви для них були лише тренуванням. В результаті вони створили банду, яка тримала весь Київ у страху протягом 5-и років.
