У ХХІ сторіччі вже немає такого поняття як губернія – найвища одиниця територіального устрою та адміністративного поділу. Така форма на території України існувала з 1708 року та була частиною політики Російської імперії. Україна поділялася на 9 губерній: Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Полтавська, Харківська, Херсонська, Холмська та Чернігівська, а також на 2 округи: Поліську і Таврійську. Далі на kyivyes.
З 1708 року Київська губернія змінювалася, розширювалася, але спершу налічувала у собі невелику кількість міст. За наказом імператора Петра І від 18 грудня 1708 року місто Київ було зроблено адміністративним центром. До губернії постійно додавалися провінції, виділялися повіти, або ж навпаки – з Київської утворювалися нові. У 1845 році було проведено перерахунок населення, результат – понад мільйон жителів. Як частина Російської імперії, Київська губернія існувала до 1917 року, поки не відбулися переворот та Лютнева революція. Більшість губернаторів Києва нічим особливим не відзначалися, їх портрети та імена загублені в часі, але було декілька яскравих осіб.
Дмитро Михайлович та Олексій Петрович Голіцини
Дмитро Михайлович Голіцин – російський князь, народився 3 липня 1665 року, а помер 14 квітня 1737 року, перший губернатор Київської губернії. З 1707 року був воєводою Києва, а з 1708 року губернатор Київської губернії. Сучасники відзначали його як максимально чесну та непідкупну особистість, але водночас, пишучи таємні записки московській центральній адміністрації, він радив загострювати інтриги між гетьманом та старшиною.
Після відставки Дмитра Голіцина з поста губернатора, з 18 квітня 1719 року цю посаду обіймає його онук – Петро Олексійович Голіцин (Дмитро брав участь у підтримці партії противників правління Петра). Він підписав смертний вирок Олексію Петровичу (старший син Петра І), попри те, що підтримував його погляди. Певна дата смерті Петра Олексійовича Голіцина невідома, лише рік – 1722.
Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський
Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський – граф за походженням, державний діяч Російської імперії, генерал-фельдмаршал. Народився 15 січня 1725 року, а помер 19 грудня 1796 року. Вів війська Російської імперії у російсько-турецьких та семирічній війнах. Починав свою кар’єру за правління Петра І, але продовжував за Катерини ІІ, яка з певною недовірою ставилася до полководця, але з часом назначила його намісником Київської губернії. Він займався рішучим запровадженням політики російського уряду та заміщення ним гетьманського режиму. За його керівництва було ліквідовано залишки автономності України та повністю підпорядковано системі Російської імперії. У 1783 році відбулося закріпачення українського селянства. Рум’янцев-Задунайський з часом почав зближуватися з українськими автономістами, через що й викликав недовіру імператриці Катерини ІІ, у зв’язку з чим був відсторонений з поста намісника та закінчив своє життя у садибі на Чернігівщині в оточенні української шляхти, в якої користувався великою повагою.
Андрій Григорович Розенберг
Андрій Григорович Розенберг – генерал від інфантерії Російської імперії. Народився 21 січня 1739 року, а помер 25 серпня 1813 року. Брав участь у Семирічній війні та російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Відомий завдяки боям при Гросс-Егерсдорфі та при Пальцигу. По кар’єрних сходинках військового він підіймався дуже швидко. У зв’язку з цим заслужив довіру імператора, тому Олександр І Павлович назначив його губернатором Київської губернії. Пробув на цій посаді Розенберг не дуже довго, лише із 29 листопада 1797 року по 13 березня 1798 року. З 8 червня 1800 року обіймає посаду губернатора у Кам’янці-Подільському та керівника Володимирського мушкетерського полку. Вже із 1803 року в його підпорядкування увійшли Мінська, Волинська та Подільська губернії.
З 11 жовтня 1803 року – Херсонський військовий губернатор та управляючий у Херсоні, Катеринославі та Таврії.
У 1805 році за власним бажанням (у зв’язку з поганим здоров’ям) подав у відставку.
Михайло Іларіонович Кутузов
Михайло Іларіонович Голенищев-Кутузов – російський дипломат, полководець, генерал-фельдмаршал. Народився 16 вересня 1745 року, а помер 28 квітня 1813 року.
Через те, що він виріс у сім’ї генерала, фактично, в нього не було особливого вибору, чим займатися у житті. У зв’язку з цим Михайло все своє життя присвятив військовій справі. Дуже швидко піднімався по кар’єрних сходах, тому вже у 1762 році отримав звання капітана та був призначений командувати ротою Астраханського піхотного полку. У 1770 році його перевели в першу армію генерал-фельдмаршала Петра Румянцева. Він взяв участь у російсько-турецькій війні. У 1774 році, у боях в Криму, отримав ледь не летальне поранення скроні та правого ока. Його вдалося врятувати, але око лишилося пошкодженим (у зв’язку з цим на більшості портретів зображався у лівий профіль, приховуючи праве око).
У російсько-турецькій війні 1787-1791-х років брав активну участь у штурмі Ізмаїлу та боях за Очаків. Після примирення був послом в Османській імперії, але протримався на цій посаді не надто довго.
У 1792 році командував цілим корпусом під час російсько-польської війни. Після цих подій пішов, так би мовити, на покій і став губернатором спочатку в Литовській губернії, а потім в Санкт-Петербурзькій. У 1802 році був звільнений з посади через поганий стан поліції.
У 1805 році був поновлений на військову службу для участі у російсько-австро-французькій війні. Під час неї було зроблено декілька фатальних помилок зі сторони союзних військ, що призвело до поразки.
5 жовтня 1806 року його було назначено Київським військовим губернатором (але в нього були особливі повноваження: він контролював також і цивільні справи). Пробув на цій посаді він до березня 1808 року.
Також брав участь у російсько-турецькій війні 1806-1812-х років, а потім у французько-російській війні 1812 року.
Помер він від хвороби у Німеччині.