Панас Петрович Любченко – радянський та український державний діяч, партійний політик, який відіграв велике значення під час колективізації (політика в СРСР, яка характерна об’єднанням майна селян в одне та створення великих колективних господарств – колгоспів) та кооперації (форма організації економіки, сутність якої полягає в об’єднанні людей, компаній, господарств для спільного досягнення загальних цілей). У період з 1925 року по 1927 рік обіймав посаду голови Київської міської ради в УРСР. Далее на kyivyes.
Дитинство та юність
Народився Панас Любченко 14 січня 1897 року у місті Кагарлик (Київська область, Обухівський район). Його родина була сільського походження, через що вони бідували. У своєму рідному місті закінчив двокласну школу. У 1914 році випускається з військово-фельдшерської школи, а вже у 1917 році екстерном складає іспит на атестат зрілості (свідоцтво про закінчення середньої школи). Після цього протягом року навчається в університеті Святого Володимира у Києві на двох факультетах одразу: на медичному та правничому.
З 1913 року він був активним учасником революції, а саме есерівського руху (націонал-комуністичний революційний рух). Він брав участь у Першій світовій війні на Південно-Західному фронті. Там же ж його ранили двічі. Після того як він вилікувався, працював помічником лікаря у Київському окружному військовому госпіталі.
З 1916 року по 1917 рік працював у журналах “Наше слово” та “Соціалістична думка”.
Політична діяльність на комуністичний режим
Після Лютневої революції, яка відбулася у 1917 році, був членом Української партії соціалістів-революціонерів, Київської ради робітничих депутатів, Української Центральної Ради (як частини УПСР). Панас був яскравим прихильником поширення радянської влади на території України та співпрацював з більшовиками Росії для встановлення комуністичного режиму.
Після затвердження влади комуністів, з березня 1919 року Любченко був членом нової партії УПСР, яка із серпня 1919 року мала назву Українська комуністична партія та був частиною керівної верхівки.
У 1920 році з УКП переходить до КП(б) (комуністичної партії).
З травня по серпень 1920 року працює секретарем Київського губкому (губернського комітету) КП(б) у Києві та Черкасах.
З вересня по грудень 1920 року – заступником начальника політвідділу 2-ї Кінної армії на Південному фронті.
З січня 1921 року по січень 1922 року працює головою виконавчого комітету Чернігівського губкому.
З лютого по травень 1922 року – заступник голови Донецької губернської Ради.
З 1922 року по 1925 рік очолює Всеукраїнську спілку сільськогосподарської кооперації “Сільський господар” у Харкові, а також бере участь у засіданні ЦК Міжнародного кооперативного альянсу в Парижі.
У грудні 1925 року його обирають на посаду голови Київської окружної ради та Київської міської ради (фактично – мер міста). Протримався він там до 24 грудня 1927 року, до того як на цю посаду було обрано Юрія Олександровича Войцехівського.
3 жовтня 1926 року Панас Петрович Любченко був присутній на ювілеї Михайла Сергійовича Грушевського. Святкування відбувалося у зв’язку з 60-річчям професора та 40-річчям його наукової діяльності. Любченко виступав там і у зв’язку з цим з’явився запис про нього у спогадах Григорія Силовича Костюка: “Гарний, інтелігентного вигляду, з русявою борідкою клинцем і хвилястим чубом, досвідчений промовець, колишній член Центральної Ради від УПСР, пізніше — опозиціонер, боротьбист, а через 6 років — голова всієї Київщини.”
Після звільнення з посади голови Київміськради був назначений на посаду секретаря ЦК КП(б)У. Виконував він ці обов’язки у період з 29 листопада 1927 року по 14 червня 1934 року, а паралельно з цим з 25 лютого 1933 року по 28 квітня 1934 року обіймав посаду першого заступника голови Раднаркому УРСР. А вже з 28 квітня 1934 року – голова Раднаркому УРСР.
Діяльність поза політикою. Комуністичні злочини
З 9 березня по 19 квітня 1930 року в будівлі Столичної опери у Харкові було проведено судове засідання над 45 керівниками та головами Спілки визволення України за активне поширення української культури. В результаті було засуджено 297 осіб у різних варіантах: одних розстріляно, інших вислано до концтаборів або ж за межі території України, звільнено умовно або повністю від покарання 127 осіб. Панас Петрович Любченко виступав зі сторони громадського звинувачення.
В кінці жовтня 1932 року він виконував роль відповідального за хлібозаготівлі Вінницької області. Через те, що Панас Любченко займав верховні посади у комуністичних партіях, він був яскравим пропагандистом московського режиму. Через це він був одним із головних учасників колективізації та вилученні майна у простих українських селян, що в результаті стало першопричиною Голодомору у 1932-1933 роках.
У 1935 році Любченка нагородили орденом Леніна.
29-30 серпня 1937 року було проведено пленум ЦК КП(б)У, який експерти називають “межею смерті” для Любченка. Йосип Сталін запустив процес звинувачення Панаса (по доповіді Станіслава Косіора). На пленумі було розглянуто запитання “Про буржуазно-націоналістичну організацію колишніх боротьбистів і про зв’язок з цією організацією Любченка П. П.”. Підставляв його колишній колега Андрій Хвиля, який здав його за підтримку націоналістичних рухів в Україні. Любченко категорично заперечував всі звинувачення, але плодів це не принесло. 29 серпня під час засідання оголосили паузу (за загальновідомими даними з 15:00 до 18:00). Одразу після перерви пленум ухвалив рішення про виключення Любченка із КП(б)У, зняття з усіх постів та посад, а також передання його справи у НКВС. І тільки після цього випливла інформація про те, що на перерві Панас Петрович Любченко застрелився із дружиною, але існує версія, що сім’ю було вбито енкаведистами. Аж до 1965 року, коли було реабілітовано Любченка, преса та влада стверджували, що він наклав на себе руки, бо просто заплутався у своїх антирадянських позиціях.
