Роль поліції в історії людства не може бути переоцінена, адже забезпечення громадського порядку та безпеки є однією з найважливіших функцій держави. Ми добре знаємо все про сучасні правоохоронні органи, але якими ж вони були за часів древнього Києва, далі на kyivyes.
Про поліцію та її структуру
Раніше як такого поняття “поліція” не існувало, однак був певний її прообраз. Ще за часів Київської Русі за порядком міста слідкували воїни-дружинники. З приходом литовського правління та правління Миколи І на торгових площах та дорогах Києва з’явилися так звані “будочники”. Так називали постових, які контролювали порядок, перебуваючи у дерев’яних чорно-білих будках. Проте, офіційну регулярну поліцію створили лише у 1799 році за наказом імператора Павла І.
Цікаво відзначити, що спочатку створили поліцію, а лише потім – Міністерство внутрішніх справ (МВС). Структура Міністерства внутрішніх справ включала безліч підрозділів та департаментів, таких, як: головне управління пошт та телеграфів, головне управління у справах друку, головне тюремне управління, департамент поліції та інші. Департамент державної поліції, своєю чергою, складався з трьох відомств, два з яких займалися “загальними справами”, а третє – політичним розшуком. З часом структура та функції поліції ставали все більш складними. У 1883 році, до складу Департаменту державної поліції було додано ще четверте та п’яте відомство.
Розширення штату Департаменту поліції призвело до появи нових посад, таких, як: директор, віце-директор, секретар, діловод та багато інших. Першим директором Департаменту державної поліції було призначено барона Йосипа Веліо, а після нього цю посаду обійняв В’ячеслав Плеве.
Головного начальника поліцейської контори називали поліцмейстером. Старший поліцмейстер слідкував за роботою наглядачів міста. Пристави займалися виконавчою діяльністю, а судові слідчі розслідували кримінальні злочини.
Загалом, компетенція Департаменту поліції була дуже широкою і охоплювала безліч аспектів суспільного життя, починаючи від попередження та припинення злочинів, закінчуючи охороною державних кордонів та затвердженням статутів товариств та клубів.
Поділ на дільниці
У 1857 році офісом Головного управління київської поліції стала п’ятикутна будівля між Софіївським та Михайлівським соборами, що в районі Старого Києва. Згодом місто розділили на дільниці, кожна з яких відрізнялася своїм складом та завданнями. Всього їх було вісім.
Першою дільницею була “Лук’янівська”. Вона обслуговувала київські передмістя: Лук’янівку, Куренівку та Шулявку. На цій території переважали “сільські” злочини, такі як: конокрадство, городні розбої та крадіжка курей. Однак, через близьке місцезнаходження торгового Подолу та гомінкого Брест-Литовського шосе, дільниця змушена була боротися ще й зі злочинцями-гастролерами, які активно діяли на київських ярмарках.
“Плоска” дільниця знаходилася між Лук’янівською та центральною Старокиївською дільницями, була відносно невеликою, але важливою частиною міста. В цьому регіоні зосереджувалися вищі навчальні заклади, де жили студенти, а також знаходився вокзал – місце, яке кишіло злочинами.
“Подільська” дільниця займала купецький район міста. В цьому регіоні проживали торговці, поштові співробітники, перевізники тощо. Городові, які служили на цій території, прагнули підтримувати мир і злагоду з місцевим населенням, тому дуже часто за винагороду сприяли злодіянню.
“Печерська” дільниця охоплювала територію Печерської фортеці, лаври та навколишніх монастирів. Ця ділянка була відносно спокійною, але злочини були неодноразово пов’язані з паломниками, які відвідували лавру, приводячи з собою кишенькових злодіїв та шахраїв. Для підсилення безпеки, служителі лаври створили підрозділ, схожий на сучасну Службу безпеки, який складався з ченців, вони ж надавали значну допомогу поліцейським.
“Палацова” дільниця знаходилася між Печерськом і Хрещатиком. На цій території було багато липових садів, тому кияни назвали її Липками. Тут розташовувалися адміністративні органи влади, тому поліцейські охороняли шанованих панів та виконували постову службу.
“Старокиївська” дільниця займала центральну частину міста, де були розташовані храми, посольства, монастирі, готелі та торговельні товариства. Хрещатик, як основна вулиця міста, був розділений між Палацовою та Старокиївською дільницями. Правоохоронці цієї дільниці працювали на совість та активно відстоювали правопорядок, борючись з пияцтвом та хабарництвом.
“Бульварна” дільниця простягалася вздовж Бібіковського бульвару, зараз він називається бульваром Шевченка. Дільниця мала свою виняткову особливість, адже включала специфіку майже всіх вищезгаданих дільниць.
“Либідська” дільниця розміщувалася на березі річки Либідь, у бік Деміївки. Ця територія була заселена торговцями та ремісниками. Біля Чапаєвської гори часто відбувалися кінні ярмарки, які приваблювали різних злочинців.
Боротьба зі злочинністю
У XIX столітті Київ вважався багатолюдним містом, адже налічував близько сотні тисяч мешканців. В той період активно розвивалася промисловість та торгівля і це залучало велику кількість людей з різних областей, створюючи змішаний спосіб життя. Однак, зі збільшенням населення та розвитком міста, збільшувалася й кількість злочинності.
Її зростання було викликане переважно професійними злодіями та шахраями, які діяли з високим ступенем організованості.
Поліція ж стикалися з неабиякими труднощами у боротьбі з ними, адже ці угрупування діяли таємно та користувалися спеціальною жаргонною мовою, що ще більше ускладнювало роботу. Тому, аби робота була ефективною, правоохоронці детально вивчали їх звичаї, звички і так звану “мову жаргону”.
Попри те, що тодішня поліція активно відстоювала порядок, все ж з боку деяких правоохоронців також нерідко траплялися правопорушення. Це стосувалося більше звичайних поліціянтів, які отримували дуже малу зарплатню, і для того, щоб підзаробити, частенько займалися хабарництвом.