Кожний київський керманич має свою особисту історію, і звісно ж, свою причину, чому балотувались на посаду мера. Комусь важливо було просто утримувати владу в руках, а хтось намагався зробити Київ більш цивілізованим та європейським містом. Комусь було важливо реалізувати свої задуми, що можуть бути корисні для міста й киян, а комусь просто хотілось заробити більше грошей. У будь-якому разі кожен період керування містом приносив щось своє. Наприклад, за період Федора Войтенка в місті з’явилась залізниця та залізничний вокзал, і це не єдиний здобуток міста. Цікаво? Читайте далі в нашому матеріалі на kyivyes.
Старі знайомі
Як відомо, поява мерії та посади міського голови пов’язане з відміною Магдебурзького права. До того ж важливо врахувати, що й анулювання сталось не просто так, адже саме період Магдебурзького права в Києві пов’язують з найбільшими корупційними схемами тих часів. Досить часто скандали стосувались і узурпування влади, це означало, що ті, хто був в магістраті просто передавали владу своїм дітям та онукам, що не досить добре впливало на життя Києва. Тож не дивно що імператор Микола Перший вирішив змінити цю систему. Тому вже 14 березня 1835 року, було проведено вибори з новими умовами та правилами. Останні вибори за оновленою системою було проведено в 1866 році. Перемогу на них отримав Федор Ілліч Войтенко.
Але спочатку заглибимось в історію. Ілля Олександрович Войтенко був бургомістром київського магістрату, а після нових реформ імператора став ще й гласним першої міської київської думи. А в 1863 році його син стає міським головою. Звісно фамілія відношення до справи немає, але якщо розібратись, то Войтенко походить від слова війт, тобто голова київського магістрату.
Київські вибори по новому
Тепер залишилось розібратись як обирали нові старі обличчя. В 1863 році не обійшлося без скандалу на виборах. Більша кількість голосів належала Федору Войтенко, але тодішній губернатор Микола Анненков чомусь почав сумніватись у чесності результатів. Проблема була в тому, що голосувати мали більше ніж 700 людей, а фактично проголосували виключно 181. Можна зробити висновок, що не ходити на роботу це давня київська традиція. Було назначено дату перевиборів, на які вже прийшли 600 людей. Від кількості людей результат не змінився, що в перший, що другий раз переміг Войтенко. Ця ж історія повторилась і вдруге, коли Федора Войтенко було обрано на другий строк у 1866 році. Тоді міська влада сумнівалась оскільки вважала, що були порушення під час виборів. На перевиборах Войтенко знову ж таки переміг.
В 1969 році взагалі сталось якесь диво. Федір зайняв 3 місце на виборах, але чомусь два кандидати, які його обігнали відмовились від посади. Цей феномен досі немає ніякого пояснення, а ні в історичних документах, а ні в записках очевидців тих часів. До того ж Федір ніколи не займався маніпуляціями чи залякуванням, тому пояснити цю магію і досі складно.
Схема виборів також була досить цікавою. В приміщенні знаходився ящик з отворами. Щоб проголосувати за, треба було опустити кулю в правий отвір, якщо проти, тоді в лівий. Таким чином підраховувати голоси було значно простіше та швидше.
Справи бізнесу і справи міські
Федір Ілліч Войтенко був купцем третьої гільдії. Це означало, що для того, щоб взяти участь у виборах на пост міського голови він мав мати капітал не менше 8 тисяч карбованців. Але крім фінансових обмежень були й інші. Наприклад, купцям третьої гільдії дозволялось займатись торгівлею, але були жорсткі обмеження за кількістю торгових точок, їх мало бути не більше трьох. Є вірогідність, що саме через ці обмеження Войтенко обрав інший рід діяльності, він мав бані та нерухомість на Подолі. Наскільки цей бізнес був прибутковим важко говорити, але напевно Федір не бідував.
Всього на посаді мера Войтенко був 7 років без перерви. За цей період він запам’ятався киянам двома великими будівництвами, які були пов’язані із залізною дорогою. Важливо все ж таки признати, що поява залізниці змінила не лише зовнішність міста, а й його долю.
Київські поїзди
В різні часи, намагались впровадити різні реформи, які б покращили не тільки зовнішній вигляд міста, а й фінансову ситуацію. Звісно початком змін стало будівництво університету Святого Володимира, потім створення напрямку жіночого навчання та всі можливі академії та інститут шляхетних дівчат, але залізниця мала збільшити дохідність міста в декілька разів.
Київська станція, а з нею і будівля київського вокзалу були побудовані в період з 1868 по 1870 роки.
Звісно з самого початку, київський вокзал був значно скромніший ніж сьогодні. Всього 2 поверхи, два зали очікування, для звичайних людей та для заможного панства, декілька кас і все. Щодня через цю станцію проходило 7 поїздів. Якщо порівняти з сучасністю, 7 поїздів це ніби і небагато, але вже за 1870 рік через київський вокзал пройшло 25 000 людей.
Будівництво вокзалу було не випадковим, цьому сприяла розбудова міста. В той час почалось активне будівництво Солом’янського району. Нова будівля була більша, а це означало більший потік та нові робочі місця. Стару будівлю вокзалу було знесено в 1913 році. І не через свою непотрібність, а через те, що маленька будівля просто не справлялась з кількістю пасажирів. Новий вокзал був значно більший і значно зручніший, що дозволяло опрацьовувати більшу кількість звернень та продавати більшу кількість квитків. До того ж залізниця стала ще додатковим і важливим способом зв’язку. Тепер доставлення вантажів була значно швидшою, а транспортування продуктів з інших регіонів значно зручніше.
Великий міст
Ну який порядний мер без побудованого ним мосту? Для залізниці в Києві потрібен був спеціальний міст. В 1870 році було закінчено будівництво залізничного мосту через Дніпро, з цільного металу. Це був один з найбільших та найдовших мостів в усій Європі. Спроектував цей міст відомий інженер Аманда Струве. Довжина мосту складала 1067 метрів. Ще треба зауважити, що цей міст було збудовано в рекордні строки, всього протягом 2-х років. Сьогодні від цього мосту лишилось всього кілька опор. Цей міст було зруйновано кілька разів. Вперше в 1920 році міст зруйнували польські війська, а в 1941 році радянські війська, коли відступали з Києва перед німецькою окупацією. А вже в 1949 році поруч зі зруйнованим, було збудовано Дарницький залізничний міст.
Справи сімейні
Федір Войтенко був багатодітним батьком, адже мав аж семеро дітей. Востаннє він став батьком за 4 роки до своєї смерті, в 1872 році. Відомо, що бідною людиною він не був, але після його смерті, його вдові та дітям було назначено фінансову допомогу від міської влади. Напевно це було пов’язане і з кількістю неповнолітніх дітей в родині. Виплата складала 700 карбованців на рік на кожну дитину. Виплати тривали до моменту закінчення дитиною навчального закладу. Таким чином державні виплати частково закривали витрати родини на навчання та утримання дітей.
Після смерті чоловіка, його дружина дала коротенький некролог в міські газети про смерть свого чоловіка. Тож попрощатись з мером міста, який вивів Київ на новий рівень могли прийти всі, хто бажає. 13 серпня відбулась служба в церкві Воскресіння Христова на Подолі о 10 годині ранку. Кажуть, багато людей прийшли провести в останню путь мера міста.