Про ексмера Києва

В незалежній Україні, починаючи з 1994 року, голови виконавчих комітетів міських рад більше не призначалися Президентом, а обиралися шляхом прямого народного голосування. Далі на kyivyes.

У липні 1994 року в Києві відбулися перші місцеві вибори. 550 тисяч киян обрали своїм мером Леоніда Григоровича Косаківського.

У перші роки незалежності в Україні панував політичний безлад. Змінювалися закони, перебудовувалася економіка, вводилася національна валюта. Країна народжувалася наново й училася жити самостійно. Очолити столицю України в часи невизначеності та економічної депресії означало взяти на себе величезну відповідальність за долю міста та мільйонів його мешканців.

Перший демократично обраний мер Києва

Косаківський закінчив радіофізичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка й розпочав свою кар’єру інженером-конструктором на заводі «Арсенал». У дусі свого часу Леонід Григорович закінчив Вищу партійну школу та отримав призначення на посаду секретаря Печерського районного комітету. Але його справжня політична кар’єра почалася в роки незалежної України. З 1993 року Леонід Косаківський працював одночасно на двох посадах – голови Київського міськвиконкому та Представника Президента. У 1994 році він переміг у другому турі на міських виборах й очолив столицю.

Йому одразу довелося зіштовхнутися з величезною кількістю проблем. Київ стрясали страйки робітників та транспортників, з магазинів зникли продукти, безробіття досягло загрозливих масштабів. Стара система управління відійшла в минуле, а нова ще не сформувалася. В цих умовах Косаківський проявив себе як талановитий кризовий менеджер.

Як змінювався Київ 

У перші ж тижні на посаді мера Косаківський розвʼязав проблему нестачі продовольства. Він організував закупівлі продуктів в інших областях України. Представники Київської міськадміністрації вирушили до західних та південних областей країни й уклали угоди з постачальниками. За короткий час до Києва було ввезено достатню кількість продуктів. Ситуація стабілізувалася, що дозволило скасувати талонну систему.

Потім Леонід Григорович взявся за розвʼязання транспортної проблеми. Щоб припинити страйки водіїв громадського транспорту, їм проіндексували зарплати, а нужденним покращили умови проживання. У 1994 році за кошти міста було закуплено 200 автобусів та 25 тролейбусів. Увесь транспорт був вироблений українськими компаніями, з якими підписали довгострокові угоди про співпрацю. Це не тільки покращило ситуацію з транспортом в столиці, але й підтримало національних виробників, які також переживали нелегкі часи. Це були реальні кроки, які суттєво покращили життя киянам у кризових умовах.

За каденції Косаківського інфраструктура міста почала стрімко розвиватися. Забудовувалися райони Лівого берега – Осокорки та Позняки. Було запущено програму розвитку метрополітену, за якою почалося будівництво станцій «Позняки», «Печерська», «Харківська», «Лук’янівська» та «Львівська брама» (ця станція досі не відкрита, оскільки на етапі проєктування не визначилися з місцем виходу). Також розпочалося будівництво багатоквартирних будинків коштом майбутніх власників квартир та реконструкція «хрущовок» за кошти міста. Проводилися роботи з ремонту та будівництва доріг у Києві та прилеглих селах. Не менш важливою подією тих років було підключення телефонів у квартири киян.

Початок 1990-х був дуже важким часом для всіх громадян країни, але одними з найбільш економічно незахищених були літні люди та діти. Леонід Григорович став ініціатором соціальної програми «Турбота», в рамках якої надавалася допомога ветеранам, інвалідам, сиротам та багатодітним сім’ям. Ця програма діє вже 30 років й у 2024 році продовжує підтримувати захисників та захисниць України.

За Леоніда Косаківського Київ поступово оживав та оновлювався. Відновлювалися історичні пам’ятки, церкви та собори, відкривалися дитячі садки та школи, будувалися культурні об’єкти.

18 квітня 1995 року відбулася знакова подія для столиці – у Києва з’явився власний герб. Це стало символом того, що місто повернуло собі історичну ідентичність.

Відхід з посади та подальша кар’єра

Але всі досягнення першого мера розбилися об політичні інтереси та інтриги владних структур. На президентських виборах Косаківський відкрито підтримав Леоніда Кравчука. Чинний Президент Леонід Кучма не пробачив йому цього. У 1996 році Косаківського відправили у відставку. Він ще деякий час продовжував очолювати Київраду, але конфлікти з Кучмою та депутатами призвели до його звільнення. Навіть після визнання Верховним судом незаконності цього рішення Косаківському не давали працювати. Багато реформ, розпочатих під час його правління, так і не були доведені до логічного завершення.

Попри складні стосунки з владою, Косаківський продовжив свою політичну діяльність на посаді депутата, а після закінчення мандату у 2002 році почав працювати політичним консультантом.

Леонід Косаківський був не просто першим народним мером – він зміг у кризових економічних умовах вивести столицю на шлях стабільності та розвитку. За його заслуги кияни двічі визнавали його «Людиною року». Значною мірою завдяки Леоніду Григоровичу Київ сьогодні є сучасним розвиненим європейським містом.