За часів Радянського Союзу були рідкими випадки, коли громадяни могли негативно оцінювати діяльність державного керівництва. Якщо таке і траплялося, то з інакодумцями швидко починали працювати спецслужби та правоохоронні органи. Адже ідеї комунізму та імідж партійного керівництва захищалися сильніше, ніж права та свободи людей. Однак є в історії Києва такий очільник міста, якому за життя давали неоднозначну оцінку жителі та відкрито про це заявляли. Після проголошення незалежності України нічого дивного у критиці влади немає. Але у СРСР це не схвалювалося та навіть заборонялося. Далі на kyivyes.
Життєпис чиновника
Олексій Йосипович Давидов народився 5 липня 1907 року в місті Климовичі, яке знаходиться у Білорусі. Його батьки були робітниками. Вже з 13 років хлопець починає навчання у технікумі, здобуваючи освіту слюсаря. Перша його робота була за фахом на місцевому заводі. Пізніше переїжджає в Краматорськ, де працює також слюсарем.
Вступивши до партії у 1927 році, перед Олексієм Йосиповичем відкриваються нові можливості. Вступає до Київського індустріального інституту. Завдяки цьому Давидов зміг влаштуватися на завод “Червоний екскаватор”, де очолює цех. Паралельно займається партійною роботою.
Напередодні німецько-радянської війни його призначають першим секретарем Жовтневого районного комітету КПУ міста Києва.
У період військових дій Давидов займається політроботою у різних військових частинах.
Після звільнення Києва від німецької армії Олексія Йосиповича переводять до української столиці. Починається поступове сходження по кар’єрній драбині міському комітеті КП(б)У.
Він був очевидцем початку відбудови Києва. Тому, коли його у 1947 році призначили головою виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих, він повністю розумів масштаби своєї нової роботи.
За часів керівництва Давидова було практично завершено відбудову міста. Окрім того, відбувалося будівництво нових житлових районів – Нивки, Березняки, Русанівка. Великим досягнення стало відкриття мосту Патона, який на довгі роки залишався унікальним завдяки своїй конструкції.
Трамвай стає дійсно головним транспортом у місті, адже довжина колій суттєво зросла.
Окрім того, на період його керівництва припадає будівництво та відкриття перших станцій Київського метрополітену. Саме у 1960 році було запущено в експлуатацію перші станції столичної підземки.
Давидов помер досить рано. 20 жовтня 1963 року перестало битися серце діючого голови виконавчого комітету Київської міської ради. За однією з версій причиною став інфаркт.
Двозначна оцінка трудової діяльності
Попри значний розвиток міста та покращення умов проживання для його жителів, важко дати впевнену позитивну оцінку роботі Давидова.
Велику тінь на його репутацію поклала Куренівська катастрофа. У результаті руйнування дамби в районі Бабиного Яру 13 березня 1961 року селевий потік забрав життя багатьох містян. Це була одна з найбільших техногенних катастроф за всю історію Києва.
Кияни звинувачували у цій біді очільника міста. На їх думку, саме бездіяльність та ігнорування попереджень місцевою владою спричинили руйнування дамби, яка вже тривалий час знаходилася в аварійному стані.
Радянська влада боялася, що після смерті Давидова кияни будуть створювати безлад та руйнування на його могилі. Тому кілька років тут чергували охоронці.
Окрім того, свідки говорять, що водії тролейбусів навмисно неправильно вимовляли вулицю, яку названо на честь одіозного очільника столиці. Сама ж вулиця Олексія Давидова знаходилася на Русанівці. Врешті-решт у 2016 році її було перейменовано на честь відомого українського радянського композитора Ігоря Наумовича Шамо, автора музики до гімну столиці “Як тебе не любити, Києве мій!”.
