Одним з найбільших спальних районів столиці є масив Вигурівщина-Троєщина. Тут серед високих нових будинків знаходиться невеличка вулиця Лаврухіна. Але мало хто знає, на честь кого її так названо. Мало хто знає, що саме цій людині кияни багато в чому завдячують розвитком столиці у період 1970-1980-х років. Далі на kyivyes.
Життєвий шлях
Микола Васильович Лаврухін народився 25 січня 1925 року далеко від Києва – у станиці Митякинська Ростовської області. Родина майбутнього чиновниками була звичайними селянами, які зранку до вечора працювали в полі, щоб виростити хліб та прогодувати своїх дітей. Допомагав змученим батькам і юний син Микола. Після того, як лівобережну частину України було звільнено від нацистських окупантів, хлопець вирушає на Донбас. Тут він влаштовується на Донецьку залізницю, обіймаючи посаду звичайного робітника з ремонту колій. Вбачаючи у хлопцеві хороші перспективи, керівництво сприяє тому, що Микола іде навчатися до Ворошиловградського технікуму залізничного транспорту, який закінчує за 4 роки. Після цього починається робота у Ворошиловградському будівельно-монтажному управлінні тресту “Південавтопромбуд” на різних керівних посадах.
На цьому освітній шлях Миколи Васильовича не завершується. Згодом він закінчує Вищі інженерні курси при Київському інженерно-будівельному інституті та навіть продовжує навчання в аспірантурі. Після того, як Лаврухіна обирають членом КПРС, його кар’єра починає розвиватися ще більш активніше. У період 1957-1970 років Микола Васильович Лаврухін працює на різних посадах у сфері будівництва. При цьому всі вони мають республіканський рівень: Міністерство будівництва Української РСР, трест “Буддеталь” Головкиївміськбуду, відділ будівництва та міського господарства Київського обласного комітету КПУ.
Зрозуміло, що після такого досвіду та набутих знань, до вищих кабінетів влади залишається зовсім трохи. І ось у 1970 році його призначають першим заступником голови виконавчого комітету Київської міської ради. На цій посаді Микола Васильович працював аж 20 років. Аж поки у 1990 році його не було підвищено до голови виконкому.
Помер Микола Васильович Лаврухін 18 вересня 1994 року неподалік Києва, у селі Конча-Заспа, де лікувався у санаторії. Останнім місцем спочинку державного та громадського діяча стало Байкове кладовище.
Працьовитий аскет
Сучасники Миколи Васильовича згадують його з теплом та приємною посмішкою. За своїм характером Лаврухін був дуже працьовитою людиною. Говорять, що він самостійно переглядав всі скарги та звернення від населення. Траплялося таке, що навіть приїжджав особисто додому заявника, щоб оцінити проблемну ситуацію, у якій опинився мешканець квартири.
Попри те, що він обіймав посади близькі до питань будівництва та житлового фонду Києва, сам же Лаврухін не користувався цими вигодами. Лише через певний час йому виділили квартиру. І то вона знаходилася не в дуже зручному місці. Хоча за своїм статусом Микола Васильович міг обрати більш кращий варіант для житла.
Не сильно переживав він і щодо свого зовнішнього одягу. Так, його костюми завжди були чисті та випрасувані. Але на фоні деяких колег він виглядав як сіра миша. Іноземні делегації, коли відвідували столицю, навіть не могли відразу зрозуміти, що перед ними стоїть людина такого високого статусу. Тобто модником його не назвати.
На першому місці у Миколи Васильовича були питання розвитку Києва та створення затишку для киян. Саме в часи його трудової діяльності активно починає забудовуватися Русанівка та Березняки завдяки технології намиву піску. А проєкт створення ландшафтного парку на схилах Дніпра, розробленого Лаврухіним, був гідним премії. Адже аналогів у той час не було у всьому світі.
Comments are closed.