Купець і політик Іван Іванович Ходунов у 19 столітті зробив блискучу кар’єру: від торговця квасом до міського голови. За його каденцій у місті з’явилися Університет Св. Володимира, Ланцюговий міст, а також благодійне товариство допомоги нужденним “Сулимівка”, співзасновником якої став Ходунов. Далі на kyivyes.
Як з’явилися перші мери Києва?
У Києві посада міського голови з’явилася з… корупційного скандалу. У 1834 році цар Микола I своїм указом скасував дароване місту Магдебурзьке право: чинна влада – магістрат, що керував містом, загруз в кумівстві і хабарництві. Нагадаємо, що магістрат на чолі з війтом (старостою) правив містом з 1494 року, вирішуючи нагальні економічні, правові та політичні питання.
Проте з 1835 року місце магістрату посіла міська дума, куди входили вільні небідні громадяни: купці, священники, міщани. Вони обирали міського голову, всі дії якого контролював генерал-губернатор, призначений царем.
І того ж 1835 року міська дума обрала головою купця Івана Івановича Ходунова. Проте генерал-губернатор Василь Левашов висловився проти його кандидатури, через те що нібито купець був причетний до скандалу з розкрадання казенних коштів. Так чи ні – зараз уже не перевіриш, а замість Ходунова дума обрала іншого голову – Парфентія Дегтярьова.
Ходунов. Ким він був і звідки?
Майбутній київський голова народився у невеликому селі Ярославської губернії, юнаком потрапив до Києва. Чому саме сюди – історія замовчує, але саме у Києві він зробив блискучу кар’єру. Спочатку продавав квас, а потім вибився в купці другої гільдії. Мав свічкові заводи та модний миловарний, а згодом відкрив свої магазини на Хрещатику, Подолі та Печерську.
Але сама доля була на боці Ходунова. Законно обраний мер Дегтярьов раптово помер, а на місце губернатора Левашова прийшов генерал Дмитро Бібіков. І на виборах міського голови 1838 року переміг Іван Іванович. Незрозуміло як, але Ходунов знаходив спільну мову з різким та тиранічним Бібіковим. А потім до них приєднався громадський губернатор та багатій Іван Фундуклей.
Історики Києва небезпідставно вважають, що своїми успіхами з доброустрою Ходунов багато в чому завдячує Фундуклею: той проводив безпрецедентні атаки на корупцію і зробив дуже багато для міста, за яке відповідав.
Як Київ змінився при новому голові?
Міський голова Іван Іванович Ходунов правив Києвом з 1838 року по 1853 рік з двома перервами, коли брав самовідвід за сімейними обставинами.
Дивно, що у відкритому доступі не збереглося портретів Ходунова – проте до 21 століття чудово збереглися деякі об’єкти його діяльності.
Університет ім. Св. Володимира став першим масштабним проєктом нового голови. Планували змінити життя міста, зробити з нього серйозний науковий центр. Тому побудували новий великий корпус для університету, а до нього – ще й наукові центри: Ботанічний сад, Анатомічний театр, обсерваторію для вивчення та спостереження за космосом.
І дуже скоро до Києва потягнулися не лише талановиті студенти, а й відомі науковці, і професура, і викладачі з ім’ям. До речі, і для них також було передбачено інфраструктуру: неподалік університету будували житлові дома та квартири.
Саме коли купець Ходунов став мером, у місті відкрився перший Інститут шляхетних дівчат – вищий навчальний заклад для юних дворянок, а згодом і дочок купців, чиновників, священників.
Саму будівлю відкрили в 1943 році, що була розташована на вул. Інститутській, зараз це Центр культури та мистецтва, колишній Жовтневий палац. Інтер’єри та декор були ефектними: килими, величезні дзеркала, бронзові скульптури, кришталеві люстри. Після жовтневої революції сюди в’їхало ЧК: багате оздоблення було розкрадено, розбито та знищено. Під час Другої світової війни загинула й сама споруда, яку відбудували вже у 1950-ті роки.
За Івана Ходунова з’явився грандіозний Миколаївський ланцюговий міст, що сполучав лівий та правий береги Дніпра та міста. Виглядав шикарно, був найбільшим і монументальним мостом Європи у 1850-х роках. Свою назву отримав на честь імператора Миколи I, який особисто схвалив будову. Зроблений у стилі англійської готики, міст стояв на опорах-“биках”, саме полотно з дерев’яним настилом проходило крізь кілька арок-порталів, а з обох боків міст оздоблювали залізні ланцюги. Споруда була красивою і потужною, але у 1920 році її підірвали поляки. Проїзд був платним: 20 копійок за екіпаж з одним конем, 40 коп. – за упряжку з двох коней.
Загалом за часи правління Івана Івановича Київ помітно змінився на краще. А крім цього Ходунов став співзасновником благодійного товариства “Сулимівка”, яке допомагало і людям похилого віку, і одиноким жінкам, і дітям-сиротам. Крім міського голови чимало багатих людей жертвували кошти на допомогу нужденним.
Сім’я Ходунових
Іван Іванович та його дружина Катерина вирощували десять дітей, але троє доньок та троє синів померли в молодому віці. Через проблеми зі здоров’ям Ходунов відмовився від крісла міського голови у 1841 році, через смерть сина Івана не зміг виконувати обов’язки у 1847 році.
За вдачею був справжнім купцем, діловою людиною. Міг домовлятися з будь-ким, підтримував рівні товариські відносини з впливовими людьми. Та й себе не забував: коли йшло будівництво довкола університету, то й у Ходунова там також з’явився будинок.
Помер Іван Іванович від тифу в 1853 році, як і його дружина Катерина Савеліївна. Як відомі та знамениті люди, Ходунови були поховані на цвинтарі Видубицького монастиря.
Усі дочки Ходунова успішно владнали долю. Старша Меланія стала дружиною купця, матір’ю Олександра Слухаєвського, відомого власника книгарні на Хрещатику, засновника бібліотеки. У дочки Катерини Іванівни була внучка теж Катя, яка стала дружиною сіамського принца Чакрабонґсе Буванафа. Молодша Марія Іванівна вийшла заміж за сина Миколу Балабухи, теж київського голови.
Найвідомішою стала Євдокія Гогоцька – прогресивна українофілка, меценатка, яка започаткувала кілька шкіл для бідних дівчат, ініціювала створення вищих жіночих курсів, навіть видавала газету “Київський телеграф”, де тоді публікувалися М. Драгоманов, В. Антонович та ін.