Ранок 24 лютого 2022 року став трагічним для киян, адже Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Ворог зібрав всі свої сили, щоб взяти столицю та скинути місцеве правління, але незламний український народ не здався та мужньо вів боротьбу проти чисельного противника. Далі на kyivyes.
Перші дні повномасштабного вторгнення
Вранці, о 3:40, 24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Росії на територію України. В планах Кремля було швидке взяття столиці, за 2-3 дні, але завдяки героїчним українським захисникам цього не сталося.
Першочергово росіяни нанесли ракетні удари по стратегічно важливим об’єктам Києва. Вже близько десятої години ранку на горизонті області з’явилися ворожі гелікоптери, які намагалися захопити гостомельський аеродром “Антонов”, щоб висадити там десант.
Але російська авіація стикнулася із супротивом з боку 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії. В числі Нацгвардії тоді було близько 200 бійців, під час боїв їм вдалося знищити п’ять вертольотів, але через відсутність боєприпасів, вони вимушені були відступити, аби взяти підкріплення. Тоді ж українськими військовими було прийняте рішення здійснити удар по злітній смузі аеропорту, щоб унеможливити майбутню посадку ворожих літаків. Це рішення було вкрай важливим, адже тоді в сторону Києва летіли 18 військово-транспортних літаків, на борту яких мали до 4 тис. осіб десанту, а також техніку та артилерію. Після невдачі на аеродромі “Антонов”, росіяни далі намагалися взяти аеродром у Василькові, але тут також зазнали поразки.
На підмогу повітряним силам противника рухались також колони з бойовою технікою. Одна колона прямувала з північного сходу, з боку Чернігова, в сторону Броварів, інша ж – з північного заходу, з боку Білорусі.
Запеклі бої
25 лютого розпочалися активні бої. Найзапеклішими вони були в Гостомелі, Бучі та Ірпені. Тоді українські військові підірвали мости, аби унеможливити подальше просування ворожих військ до столиці. Значна частина півночі Київщини опинилася під окупацією, де також велись активні бої. Особливо постраждали такі населені пункти як: Бородянка, Ворзель, Макарово, Іванків та Димер.
Важливу роль в обороні тоді відігравали добровольчі формування та місцева оборона, яка боролася проти ворога за допомогою запальних сумішей.
Після значних невдач російські окупанти намагалися прорватися до Києва через села Горенка на західному напрямку та Мощун на півночі. Тут Допоміг українським захисникам підрив дамби в районі села Козаровичі, який підвищив рівень води в річці Ірпінь та унеможливив подальше просування окупантів. Ще одна спроба росіян прорватися на Київ була з боку Броварів. Тоді ж українські військові влаштували засідку, таким чином їм вдалося розгромити майже всю ворожу колону.
Період окупації для містян був страшним, адже росіяни чинили свавілля та геноцид над місцевим населенням: вбивали, катували, мародерили. Деякі містяни намагалися виїхати, але на той час не всім це вдавалося, адже відбувалися масові розстріли. Гуманітарні коридори налагодилися лише 9 березня, тоді вдавалося вивозити значну кількість місцевого населення.
Наприкінці березня ситуація почала покращуватися, адже українська оборона почала успішно відбивати ворожі війська. 28 березня було повністю звільнено від окупантів Ірпінь. 30 березня відбувся один з останніх масштабних боїв на Київщині – у Дмитрівці, тоді під час танкового бою було знищено понад 15 одиниць бойової техніки російських окупантів. 31 березня зачищено Бучу та Бровари, 1 квітня останні російські підрозділи залишили Гостомель, а вже 2 квітня вся Київщина була деокупована.
Втрати
Загалом, за 33 дні окупації російські військові вбили понад 1400 цивільних жителів, пошкодили понад 26 тисяч житлових будинків, з них 5 тисяч – повністю зруйнували. Найбільшої руйнації зазнали такі населені пункти як: Бородянка, Мощун та Ірпінь.